У твоїх обіймах ніч пала, не здолає, а ні сон, а ні мла.
Жагою втіхи втомлені тіла, ця історія, як світ стара.
Завмирає все довкруг востаннє і любов вмирає ранком, як від ран.
Не дай вам Боже звідати хоч раз, зрозуміло все без зайвих слів.
Не жалію, що туман між нами ліг, цей туман з невиплаканих сліз.
Чим для тебе, любий мій, були наші ночі, зрозумієш серед злив у обіймах іншої колись.

А я не благаю ніжності востаннє, не почуєш з уст моїх зітхання.
Мовчання — хрест тяжкий для двох, де легку розіп’яту любов я понесу одна.
Лиш здавалося, що ми одне, промайнемо крізь життя,
І не торкне нас гірка отрута забуття, ця історія, як світ стара.
Завмирає все довкруг востаннє і любов вмирає ранком, як від ран.
А я не благаю ніжності в останнє, не почуєш з уст моїх зітхання.